Ніч… Усе затихло. Тільки я, душа і розбите серце не сплять. Я відчиняю вікно, легенький вітерець дмухає на мене, в обличчя, а здалося на мить, що це твої руки торкаються моєї щоки. Щодня я живу спогадами про тебе, а вночі засинаю зі сльозами на очах. Невже твоє серце байдуже, невже в ньому нема і не знайдеться краплини любові до дівчини, яку ще недавно ти називав своєю другою половиною? Ти пам’ятаєш, як міцно обіймав мене, як гаряче цілував мої уста – чому так вперто уникаєш цього зараз? Чому одного разу ти дивишся на мене так ніжно, що здається, зараз підійдеш і скажеш «Я не можу без тебе жити, бо люблю тебе». А іноді твої очі такі холодні, що цей холод пронизує все моє тіло і непомітно долітає до серця. Не спіши сказати «прощавай», бо моє серце повне любові до тебе. Я втратила тебе тисячу разів. Втрачала потрошки, потім знову чіплялася за останні тоненькі ниточки, які пов’язали нас у перші дні, коли я справді була щасливою. Пам’ятаєш стежину зимових вечорів? Я не помічала холоду,
... Читати далі »
Невже ти не помічаєш що вона тебе кохає. Обернись, подивись у її сумні заплакані очі вона ж страждає. Бо життя страждати заставляє. Що сталось з нею вона сама незнає, цей світ вона для себе закриває, нічого не помічає бо так тебе кохає. Поглянь вона знову ридає хіба ж ти цього незнаєш, але ти ж бухаєш і робиш вигляд що страждаєш, а її любові не замічаєш. Вона вірші написала, вона про тебе завжди памятала, тому що сильно тебе кохала. Можливо ти цього не відчуваєш, але колись ти її згадаєш і тихенько заридаєш. Зупини її страждання, її замучив біль чекання, подаруй їй кохання. Хіба ж це важко так вчинити, щоб біль душевний препинити.....
