Струни мого серця це щастя і кара Любов дарує щастя, або приводить до нестерпного болю. Така її природа. Любов – це кара, це – в’язниця. Я все ще кохаю Тараса, думаю про нього кожної ночі, з його іменем засинаю Тарас, Тарас… Я не повинна любити його, адже між нами багато перешкод. Ми два фрагменти різних мозаїк. Та серцю не накажеш. І я оповита туманом мрій і поривань, живу у пошуках наївних, випадкових зустрічей, нових пригод, вражень, його очей, загадкової усмішки. При кожній зустрічі я ловлю на собі його погляд – трохи ніжний, трохи сумний. І тоді, така впевнена в собі, стаю вразливою і беззахисною. Я боюся зізнатися сама собі, просто живу спогадами! Що кожного дня, у будь-яку погоду я знову малюю у пам’яті його образ. Моєю єдиною втіхою є просте фото. Вже не раз я беру фотокартку, ховаюся у найвіддаленіший куток і залишаюся наодинці зі своїми спогадами. Він не кохає мене, а просто грається з моїми почуттями. А загалом, після марних пошуків щастя, порожнечу душі заповняють
... Читати далі »
НЕЗНАЮ... Незнаю чому ти так учинив, Незнаю за що мені біль спричинив. Ілюзія щастя розчинилась в мені, Вона загубилась,пішла,як і ти... Зрозуміти раптово,що я вже не я, Зрозуміти раптово,що тебе вже нема, Зрозуміти раптово,що я вже не тут, Зрозуміти пізніше,що ти просто друг. Найболючіше те,що я не твоя, Неприємно ще те,що це все маячння, Ти вселив в мене віру,що вмію кохати, А я зрозуміла,що вмію прощати. Кульмінація твору досить проста, ти більше не мій, а я не - твоя!!!
В той день, коли побачила тебе, Усні вітався ти зі мною, Мов тугою пройняло всю мене, Ти прострілив мене стрілою. Не знаю хто ти, взявся звідкіля, Я знаю точно, то було зимою, Сиділа тихо я коло вікна, А ти стояв блідий холодний. Мені так жалісно було тебе, Ти був такий красивий, модний. Чому це пройняло мене? Не знаю що за сила Заставила мене піти на двір. І ти сказав :"Ти така мила" Ти був тим хлопцем моїх мрій. Любов проснулася у серці мому Влюбилася я в тебе назавжди. Скажи чому, для чого Я втратила тебе і цей сон назавжди? Я не побачу більше твої очі, Я не відчую більше дотик твоїх губ. Проводжу я тепер безсонні ночі, Чекаючи в надії дотик твоїх рук.
Я чекаю твого дзвінка. Кожен день, кожну хвилину. Можна зійти з розуму. Вже майже 2 місяці, кожен дзвінок відзивається сильним биттям серця і скорою ходою до телефона. Так було раніше, а тепер дзвінок з коридору лише нагадує мені що треба далі жити. Я помало йду до телефону і піднімаю трубку...Але там звучить не твій голос, а значить не потрібно говорити...Можна мовчки покласти трубку і знову піти в забуття. І так кожен раз. Навіщо ти взяв номер телефону, навіщо сказав що подзвониш..? Ти вселив в мене ЧЕКАННЯ. І ось, знову дзвінок. І ось, я чую твій голос. - Галя, ти? Як справи? Сльози з очей, підкошуються ноги, трясуться руки, і чомусь так важко на душі... - Галя, ти мене чуєш? Але я мовчки ставлю трубку, і лише сльози все так же капають з очей... „Ти мені більше не потрібен... Ти запізнився... Я забагато зійшла з розуму...”. ... Читати далі »