Коли з туману визирають крила самотньої птиці, душа, зіщулившись, плаче в куточку над минулим. Тоді я знову складаю скибочку з слів Тараса, усмішок, дотиків, прикрашаю її спомином, який чомусь прогірк, і, чи не вперше рішуче відмовляюся поставити цей витвір біля серця, яке стомилося боліти. А ти? Ти щасливий, Тарас, правда? Про мене ти і не згадуєш. А пам’ятаю ти ще недавно казав – люблю! Я вірила твоїм словам, бо надто довго чекала на них. Мені здавалося, що знаю тебе дуже добре, а виявилося зовсім мало. Даремно мої листи відлітали до тебе білими голубами. Я відправляла до тебе, сонечко свої мрії, любов, почуття, а ти перетворював їх на біль і розчарування. Для тебе вони були простими листками паперу, надрукованими наївними буквами. А я за своєю любов’ю до тебе ніяк не могла зрозуміти, що ти просто мене не кохав. Ніколи. Та чому не казав ти, що я не та, якою ти мариш щоночі, яку хоче бачити завжди і усюди, не та чий голос хоче чути щоразу і заради якої готовий зробити усе? А «люблю
... Читати далі »
Темрява...Огортає мою душу, перетворює все навколо на тінь і забарвлює у чорний колір кров. Неначе хижа істота, вона зїдає мого ангела, ламаючи крила, і поглинає його світло... Темно. Сумно. Страшно. Нема душі, нема світла, нема життя... Тільки темрява. Сонцю не пробитись крізь її тенета. Ніколи більше сонце не здригнеться, коли проміння почне освічувати його образ, ніколи більше він не заговорить кріз сон, крила більше ніколи не затрипочуть над головою. Бо вони зламані... Все зникло, стихло, ніби вмерло. Разом із темрявою навколо зявилась темнота у серці,стало важко дихати. Биття серця більше не відраховує хвилини розлуки, а ангел вмирає в муках. Біль ножем крає тіло і свідомість.Тече кров. Чорна. А з серця-чомусь червона. Дивно. Нема єдності. Червоне і чорне. Любов і розлука, серце і розум, життя і смерть. Темно, темно...можна навіть не розплющувати очі. Його й так вже нема... Та ось гармонію темряви порушує малесенький вогник, іскра, жевріє у майже порожн
... Читати далі »
