Темрява...Огортає мою душу, перетворює все навколо на тінь і забарвлює у чорний колір кров. Неначе хижа істота, вона зїдає мого ангела, ламаючи крила, і поглинає його світло... Темно. Сумно. Страшно. Нема душі, нема світла, нема життя... Тільки темрява. Сонцю не пробитись крізь її тенета. Ніколи більше сонце не здригнеться, коли проміння почне освічувати його образ, ніколи більше він не заговорить кріз сон, крила більше ніколи не затрипочуть над головою. Бо вони зламані... Все зникло, стихло, ніби вмерло. Разом із темрявою навколо зявилась темнота у серці,стало важко дихати. Биття серця більше не відраховує хвилини розлуки, а ангел вмирає в муках. Біль ножем крає тіло і свідомість.Тече кров. Чорна. А з серця-чомусь червона. Дивно. Нема єдності. Червоне і чорне. Любов і розлука, серце і розум, життя і смерть. Темно, темно...можна навіть не розплющувати очі. Його й так вже нема... Та ось гармонію темряви порушує малесенький вогник, іскра, жевріє у майже порожньому серці. Вона хоче розгорітись, дати світло у непроглядній пітьмі, але не може. От якби ангел змахнув крилами і полум'я від вітру спалахнуло! Та цього не буде. Ангела більше немає. НЕМАЄ!!! Немає й вітру, щоб загасити цей вогник назавжди. Отак він горить, відбивається світлом у глибинах серця і губиться в темряві... Його нема!!!!!
Знаєш Віталік, люди мають властивість мінятись. Це якщо ти незнаєш!!! І я колись була інакшою, і думка про життя була аналогічно як і в тебе.Но я зробила все для того, щоб все було інакше!!! Надіюсь, що і ти колись це зрозумієш!!!!
0
