Пишу тобі прощальний лист на згадку лиш про себе.
Надіюсь, пригадаєш ще колись, як зараз згадую про тебе.
Не забувай усе, що було, я благаю!
Хоча б далеко в серці збережи!
І те, чого уже немає, і те, що ми не вберегли...
Я все віддам за ті хвилини, за ті слова, за музику,
за почуття, що з серця лине...
Віддам усе! Ти лиш візьми.
Чи правда є в твоїх словах?
Чи совість ще залишилась у серці?
Чи лиш мені все довіряв, чи все то - підступи твоєї лесті?
Я так боюсь чужого болю. Боюсь тих сліз і того каяття.
Боюсь закохуватись знову, бо знаю, що вже не буде вороття.
Зостанешся ти в пам'яті у мене не на рік, - на все життя!
І біль поселиться в моїй душі, а сум все тіло замордує.
Мої очі втопляться в журбі, а потім вже ніщо не порятує...
Не жаль мені цього кохання! Воно приречене на сльози і на біль.
Сьогодні я пишу тобі востаннє, бо не залишив ти мені надій!
|
0
