"Душа моя изранена была, Когда на горизонте появился ты. И больше ждать я не могла… Хотелось ласки, теплоты! О Боже, все же дождалась. Ты был так нежен, терпелив. Душа моя к тебе рвалась И чувства был такой прилив. Хотелось страсти и огня, Хотелось пальцам волю дать. Хотелось мне тебя ласкать, Хотелось в губы целовать. Хотелось каждой клеточкой своей К тебе прижаться посильней. Хотелось слышать мне твой стон. И в облака взлететь с тобой. Я и сейчас хочу тебя Обнять, прижать, поцеловать. Хочу как будто бы любя Тебя собою баловать. И мне придётся ждать Когда позвонишь ты опять… И как сказать не знаю, Что по тебе скучаю."
Не пре чомусь на радісні вірші, Пробачте слабкість цю мені, Це не про мене, не зі мною, В житті ж не була я такою, Я не кохала, не страждала, Не відпускала й не чекала…. Хоча історії усі, Народжені в моїй душі, Це не придумане, це сталось…. Можливо з кимось відбувалось… А може…..це усе брехня, Безсмислено написана дурня…. Та пишу, бо таке я відчуваю, Хоча чи варто, я цього не знаю, Надіюся що це потрібне, Бо відбувається ж подібне?! Бо часом так потрібно знати, Що є ще хтось, хто знає як страждати, Що й у нещастях ми є не самі, Що в когось очі також є сумні, А ми ж шукаєм тих, хто зрозуміє, Підтримати й розрадити зуміє…. А тільки той, як важко нам, це знає, Хто щось подібне у душі переживає….
