Пишу тобі востаннє я
І так болить моя душа
За тим що було й не було
Це все минуле все пройшло

Не сталось так як я хотів
В думках одну тебе лелів
А ти жила своїм життям
Немає місця в ньому нам

Тому що в тебе чоловік
Який любитиме повік
Тебе одну свою кохану
Повір між вами я не стану

Тебе любити буду я
І буде важко знаю я
Та знаю також я одну
Стареньку істину святу

Що там де двоє там кохання
А троє де одні зітхання
Зітхань не хочу щоб було
Змирюся я вже все пройшло…

Пишу вірші й ніхто не знає,
Що серце дівчину кохає
З якою разом нам не бути
Й самотність нашу позабути.

Спізнився я на рік на два
Коли була вона сама
А зараз має вже сім’ю
Якої я не розіб’ю.

Буду страждати довго я,
Бо це кохання – це біда
З якою жити лиш мені
У ці зимові сірі дні.

Зима пройде і все минеться,
Й весна на серці обізветься
Бо рани час лікує всі
Прийде весна і в теплім сні,

Побачу я свою кохану
Яку я звечора й до рану
Чекав лиш я і дочекався
І я у неї закохався.

Кохати буде і вона
Така прекрасна й чарівна
Немов весняний день ясний
І сміх у неї чарівний

Тебе забуду я тоді
І щастя матиму в житті
Бо щастя більшого немає
Коли дві долі поєднає

Чарівне й ніжне почуття
Яке пройде крізь все життя
Його коханням називають
І люди всі його чекають.

Ти й не знаєш, як потрібен мені поряд,
Але про щирі почуття словами не говорять,
Я хотіла би сказати сказати все, та уста мої не рухомі,
Так хотілось б тобі пояснити це, та всі докази є невагомі.
Я люблю цей світ, бо ти є у ньому,
І навіть коли не разом, ти близько, у серці мому.
Від коли ми познайомилися, я живу у країні мрій,
Так хотілось би залишитися у казці цій.
Знаю точно, що не є ідеальною,
І навіть у чомусь є трохи банальною,
Що знайшов у мені? Чесно не знаю…
Та за це я ще більше кохаю.
Вибач мені, що занадто примхлива,
І буваю іноді надто ревнива,
Але знай, хто кохає, не може втрачати,
І за це ти вже маєш мене вибачати…
Навіть у снах своїх, тебе часто бачу,
Дуже хочеться вірити, що і для тебе те ж саме значу…