Коли лишився ти на самоті, Коли душа болить, а серце плаче, Коли усе навколо байдуже тобі І смерть тебе до себе кличе, Тоді ти розумієш, що зламав Своє життя і, поряд, з цим понівечив моє. Від цього світу все, що зміг ти взяв Тепер від тебе він забрав своє. Ти жив, ховаючи своє сумління, Ти йшов по трупам до мети, Тепер ти втратив саморозуміння Й все те, до чого довго треба було йти. На цім шляху не бачив ти нікого І на людей не тратив свій дорогоцінний час. Ти просто не робив нічого Для того, щоб залишить «нас». Тепер ти- сам, і я -одна, І друзів біля нас немає . З нічого виросла глуха стіна І почуття у серці загниває. Тепер ти в муках каяття Згубив себе і свою душу. Колись ти викидав усе «сміття» Тепер, з цим всім ти жити мусиш. І вже немає вороття назад Уже закриті всі дороги Ти сам спалив квітучий сад І згинеш наодинці від знемоги.
Дуже гарно написала...знаєш є хороше слово РЕСПЕКТ!!!!!!!! Дякую, що кидаєш віршики на мій сайт....думаю це буде продовжуватися...і я тут побачу на цьому сайті не один чудовий віршик твій)))
0
