Ти десь далеко, дивишся на зорі,
Так добре там тобі, так тихо...
Вони тонуть в твоїх очах, як в морі
І накривають землю білим снігом.
Навколо простір — вільний ти,
Холодний вітер гріє подих.
Як птах, що завжди прагне висоти,
Ти хочеш відчувати рідний дотик.
Ти сам, один, і лиш мороз в повітрі
Нагадує тобі про те, що ти живий.
Ти знаєш, що у цім жорстокім світі
Тебе чекає хтось, і ти — правий.
Та зараз, наодинці із самим собою
Ти зможеш дати волю своїм почуттям,
Ти можеш захлинутися любов'ю
Й, водночас, тішитись своїм життям.
А завтра, як завжди, стіна з каміння
Закриє всім до серця твого шлях.
Ти знову втратиш розуміння,
І пелена обману застигне у твоїх очах.