вечір приходить знов
багряніє синє небо
а ми прощаємось назавжди
хтось каже: "так їм і треба"

останні обійми,
останні слова
та не можу я зрозуміти
чому любов жорстока така

Пр.:
але я не забуду,
я не забуду тебе,
через роки пронесу
твоє я фото сумне

може колись день настане
і ми зустрінемось знов
в наших серцях запалає
ота проклята любов,
наша любов

ну а ти поясни,
поясни ти мені,
чому про тебе я
складаю досі вірші
чому у серці давно тільки ти ,
ти поясни,ти поясни

бо я не забуду, я не забуду тебе.....
Пр.

Холодний вітер гріє душу,
А серце тягнеться до неба.
Я розумію, що іти я мушу,
Та жити більш мені не треба.
Як остогидла ця буденність сірих днів
Ці люди, що існують усюди
І розриває тіло гнів
Він виривається крізь груди.
Чому на серці лише біль,
І чорний ворон не дає загоїть рани?
І чути стогін звідусіль,
Все навкруги наповнене обманом.
Я відчуваю, смерть-вже близько
Вже дихає мені у спину
І тіло падає так низько
У цім житті на самоті я згину.