Кохання – це чудове почуття, Яке підносить тебе в небо. Це сенс всього твого буття І радість в серці лиш для тебе. Це горя біль і радості бажання, Прожиті не одним тобою. Це у пітьмі думок блукання. Це боротьба з самим собою. Це сонця промінь навесні, Який просяк лиш кров'ю і любов'ю. Це в муках створені вірші І запах волі, що приглушений тобою. Це мить сліпого забуття, Це літургічний сон для твого серця, Це муки вічні і життя, Це просто долею зоветься. Це дотик, що розпалює багаття В твоїй душі, наповненій лиш самотою. Це погляд твій, що стримує бажання Прожити вічність лиш з тобою. Це запах тіла, що зове до себе І ти ідеш за ним, не знаючи навіщо. Це просто стан, коли у тебе є потреба Поринути з цим почуттям у вічність.
Вірш безподобний... проникновенний, розумний, вдумливий, сповнений щирості... нічого зайвого, все по темі, без порожніх слів і технічних помилок. Думаю, автор прониклась повністю почуттям, яке описала.
УУ...класний віршик...мені особливо дуже він сподобався!!! Настільки виразила думку, що я захопився твоїми словами....а тому я згідний з твоїми словами)) Дякую, що написала віршик))))
0
