Сніг...ВІтер.. І хуртовина... Наче сповідб матері до сина... Дерева зляться, не посміхаються вони... Та що це???Це початок тітоньки зими! Але , на жаль, пора не досить вдала для кохання, Відбуваються невгамовні змагання.. Серце каже так, а може ні, Дійсно боляче мені... Я знаю залишаюся одна, Самотність - штука непроста! Але я буду вперед йти! Не хникати і казати :"Хочу втекти"... А навпаки, творити , іти до своєї мети... Казати :"Коханий, моє майбтнє - це ти"! Але де кохання4ко тоє шукати? За морями десь, де німці полягали спати?? Ні , воно само прийде, Коли остання зірочка зійде... Але я буду тебе чекати, І в віконе4ку щоденно виглядати.. Бо я знаю, ти явишся колись мені, Я обовязково взаємністю відповім тобі))))....
красиво написано..... в мене зараз майже така ситуація, відповіла я взаЄмно....але чому так тяжко на душі...неначе це літучі миші ....що не дають спокою...мені...серце то бЄться так як завжди а інколи так наче хоче на свободу.... може дійсно це зима робить в душі нам таку погоду??? ладно проїхали а віршик дійсно мені дуже сподобався...умнічка....
0
