Я сказала кохаю,
А ти відлетів,
Ти навчив мене літати,
Подарувавши крила свої
Бонально?!?
Та вітер змінив напрямок твоїх почуттів,
Ти знав це, а я - ні.
Ти просто дивився як я падаю вниз,
Тобі було боляче, а мені ні.
Я не відчувала болю, тому що ще до землі моє серце розірвалося на маленькі шматочки...
Частинки збирати не легко,
Та й це не потрібно мені , навіщо?
Серця не склеїш до купи,
Кохання не зможеш просто забути
Спогади не зітреш, час не лікує,
Він скорше руйнує.
Забути - чи варто? Я кохаю без слів,
Я кохаю серцем і поглядом своїх очей,
Я не потрібна тобі, то йди геть!
Я забула шо таке сміх, я й досі граю ту роль, яку ти мені відвів, іноді байдуже, а іноді - ні,
Іноді ненавижу себе за надію твою.
Хіба ти вартий мене, чи я варта тебе?
Я не питала себе.
Життя все розклало по поличках; страждання та біль, відвідавши кожному свій куточок самотності душі...
Я просто кохала тебе, без буль-яких меж...
Кожну частинку тебе, бо ти частинка мене,
Не було кохання?
Ми просто двоє людей котрі заплуталися у власній уяві
Я стала заручницею власних мрій та твого можливого "ЛЮБЛЮ"...
Поцілунок... перший і останій,
Він твій, такий солодкий і водночас гіркий,
Такий ніжний й до болю черствий,
Такий теплий, та чомусь холодний по тілі залишив твій слід.
Ти водночас такий близький і до краю далекий, я сумую без тебе,
Помилятися властиво людям.
Ми розійшлися...
Вірніше ти мене покинув
Я сказала - КОХАЮ
Ти у відповідь кинув - ЙДИ!!!
Я сказала не хочу... чи хочеш цього ти?!?
Ти промовив так буде краще...
Я у розпачі запитала кому???
Лиш слово гірке злетіло з солодких вуст твоїх - краще.
А далі - тишина, тепер ти мовчав.
Я не втримала вітер, а вітром був ТИ.
На моїх вустах застигло лише одне запитання: " Навіщо ти подарував мені крила примарного КОХАННЯ?"
|
0
