Холодний вітер гріє душу, А серце тягнеться до неба. Я розумію, що іти я мушу, Та жити більш мені не треба. Як остогидла ця буденність сірих днів Ці люди, що існують усюди І розриває тіло гнів Він виривається крізь груди. Чому на серці лише біль, І чорний ворон не дає загоїть рани? І чути стогін звідусіль, Все навкруги наповнене обманом. Я відчуваю, смерть-вже близько Вже дихає мені у спину І тіло падає так низько У цім житті на самоті я згину.
Наталя віршик просто супер, він сповнений великою енергією, настільки ти передала почуття...цього віршу, шо просто хочу сказати РЕСПЕКТ)) Пиши на дальше........
0
