Стану я вітром, полечу за тобою, обійму Тебе ніжно і скажу, що кохаю Знаю я, не почуєш мене - і не треба… Стану я промінчиком сонця, і вранці тихенько крізь вікна проникну, поцілую в солодкі вуста. Знаю я, не почуєш мене - і не треба… Стану я краплею літнього дощу, щоб спуститися на мить на обличчя Твоє Знаю я, не почуєш мене - і не треба… Стану я снігом і буду кружляти у танці для Тебе Знаю я, не почуєш мене - і не треба… Стану я місяцем і буду погані сни відганяти від Тебе Знаю я, не почуєш мене - і не треба… Стану я зіркою і буду світити Тобі всю життєву дорогу Знаю я, не почуєш мене - і не треба… Стану я лілею щоб торкнутися руки Твоєї до мене і зірвали не дарма я зів’яну Знаю я, не почуєш мене - і не треба… Стану я повітрям, яке Ти вдихаєш Знаю я, не почуєш мене - і не треба… Стану я метеликом, полечу у вогонь за Тобою Знаю я, не почуєш мене - і не треба… Стану я всесвітом безмежним для Тебе Ти відчуєш…, що жити не можеш без мене, І вітер шалений, і сонце не гріє, краплина холодна, і сніг льодяний, і місяць не світить вночі вже для Тебе, і зірка погасла на шляху Твоїм, квіток вже не має, метелик загинув, і дихати важко Тобі Ти крикнеш що сили у всесвіт : «де Ти? Повернись, Я благаю!» Знаю я, не почую Тебе – і не треба…
0
