Чого усе не так, як хочу я? Та знають всі - життя річ зовсім непроста! Дає любов – люби і ти милуйся! Все , мов у казці , ти навіть не хвилюйся… Бо як настане жадана та година, Всьо буде тупо - доля ж не єдина…. Раз сонце світить, посміхається мені.. Раз серце гнітить від усякої херні… Раз місяць теплий, невблаганний… Мов крик дитяти нездоланний… А я все вірю і живу, В стражданнях мучуся і знов іду… Душа, немов у пеклі догора, Надія моя напевно помира… І пальці затерпають у відчаї з тобою , доле, Та дай мені свободи , воле! І розриваюся я на малі куски, Так як падають у осінь кленові листки… І туш тече, мов та сваволя, Сумує і гірко плаче стара тополя… Чорні сліди на білому папері, Кров тече і стукає у двері… Розлука… Пітьма…Дим… Напевно, буду я ще з ним..
Як забути тебе? Як забути кохання твоє? Як забути почуття наші? Як забути я не збагну. Як забути ту біль, що причинив ти мені? Як забути? Ти знову повернутись хочеш, Але думки друзів дотримуєшся ти. Ти забути мене не можеш, А я забула! А тепер знову я забути тебе не можу. Але як забути тебе? Ти лиш біль мені приносиш! Як забути тебе? Об’ясни! Прошу тебе!
Приезжай... Я очень жду встречи... Хоть на миг, хоть на час - приезжай. Приезжай в любой день или вечер, Просто так, без причин, приезжай. Приезжай... Я устала от боли... Я устала считать месяца. Понимаю, что ты там на воле, А я горю не вижу конца... Тебя жду... Задыхаясь от мыслей, Я в себе надежду храню. Хоть ты мне и не пишешь письма, Я тебе оправданье даю... Я заведомо жить перестала, Я тебе свою жизнь отдаю. Приезжай только... Ждать не устану... Я тебя больше жизни люблю...
