Я часто задумуюсь над тим навіщо нас звела доля....Навіщо я повірила тобі а згодом і закохалась...Адже це все так швидко пройшло і навідь не лишило сліду в твому житті, але в мому серці ти лишив не виліковну рану...Ти змінив мене, показав, що таке справжня жорстокість, як може боліти щось таке чого в нас не бачать лікарі не можеть виписати якісь ліки від цього болю.Вже переболіло, пройшло кохання та я вже не та...Я більше ніколи не повірю в кохання і сама не буду кохати...Незнаю, може цим я зроблю боляче не одній людині але тепер вже я нічого не можу змінити...Ти розбив, вирав, забрав і потоптав моє серце а на його місці залишився якийсь камінець який не здатен любити.Я сама лякаюсь себе, своєї жорстокості, своїх вчинків....Як хочеться вернути час й зробити щоб доля ніколи не звела нас...
Натусі4ка ти молодчинка!Гарно написано!А то , шо ти кажеш шо не покохаєш більше нікого,то не так років через 2 ти знайдеш свого суперовського , який змінить тебе , атим більше той камінчик на гарненьке маленьке сердечко , яке битиметься в 1000 разів біля нього твого ЄДИНОГо!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!ТАк шо всьо буде кольорово!Повір мені)))
0
