Мовчу і плачу я в подушку
Не хочу ні мемедика, ні плюшку.
Я просто накінець-то зрозуміла
Що іграшкою я востаннє сіла.
Мені здавалося все чудове буває-
Але так бути не може і це кожен знає
А я - дурне маля все вірила,
Щоразу оком міряла.
А тепер туш чорна по щоці розливається
Де в уяві твої поцілунки стикаються.
А дощ, що падає з небес
Це знак чудовий - не прогрес!
І що ж це може означати?
Любов і вірність як було зачато ...
Нє, досить із мене цих насмішок
А для мене це лише урок!
Я знаю буду ше не раз я сльози у подушку пхати
І цю саму вірність і любов тримати
Але навилася мавенька Ліля
Це добре, коли кажуть "Надобраніч,Ліля"!
Я вмить засяю і без слів
Я обіцяю не пролию із-за тебе сліз!!!!!!!!!!!
P.S.Іноді вірші допомагають таке пережити =(