А в неї виросли крила, Бо так вона сильно любила… Бо серце сповнене щастям, Бо ще їй не було краще. Душа її в небо взлетіла, На тих невидимих крилах, Погане все просто забулось, Та тіло внизу залишилось. Але, як небо і земля, Нажаль, як вогонь і вода, Їх неможливо розлучити – Душі без тіла не прожити… І політавши, поблукавши, Всім почуттям своїм віддавшись, Вона на землю опустилась, З своєю долею змирилась. Крила тепер від всіх ховає, І лиш в думках своїх літає...
в тебе чудові вірші,ніколи не говорив що вони погані,ти мене неправильно зрозуміла,ще з чату знаю що ти цікава і романтична дівчинка,цікаво булоб ще поговорити...
0
це не вадливо... а хіба ми в чаті спілкувались??? але все одно дякую