За 2 місяці (60 днів)
Ти моє серце полонив.
І низкою звичайних слів
Ти слід у ньому залишив.

Можливо правильно зробила...
Та потім про все пожаліла,
А ти... Ти номер свій змінив –
Думок моїх не зрозумів,
Та я їх і не пояснила,
Бо не знайшла в собі я сили.
Бо в бійці “розум-почуття”
Перемогла чомусь не “Я”.
Природа наче розізлилась
І все раптово закінчилось...
Ти вже мабуть забув мене,
Надіюсь в мене теж мине...
17.01.2007.

Чому ти кажеш, що життя прекрасне?
Чому для тебе небо завжди ясне?
Хіба не раз ночі не спала,
І сльози лила, і страждала!

Ти впевнена, що все ще буде,
Що тільки правду кажуть люди,
Ще віриш ти в вічне коханн[color=green]я
І знаєш – те що було – не останнє.

Ти все надієшся чекаєш,
Що він приїде – ти ж кохаєш!
Щодня ти чуєш обіцянки,
І з вірою стрічаєш ранки.

Але хіба цього замало
Щоби надія та пропала?
Щоби про нього ти забула
І в світ реальний повернулась...