Ще живуть Тичини Сонячні кларнети,
А Кобзар у думах все живе.
Ми з тобою більш не граємо дуетом,
Ти забув мене. А я тебе?

Ти пішов по інший бік дороги,
Я по той бік й досі ще стою...
Більше вже не обіб'ють мої пороги
Твої чоботи і душеньку мою.

Більше не побачиш тих світанків,
Що стрічали душа в душу, кров у кров,
Але й не забудеш ніжних ранків,
Що ніколи не повторяться вже знов.

Ти пішов, а я стою й чекаю.
Розумом шукаю я відмов.
В голоснім мовчанні так тебе благаю...
Бо не хочу втратити любов.

Ти, наче вітер, вольний вітер,
Що замітає снігом все живе.
Ти, наче літо, ти, неначе літо,
О, знай же, літо, я люблю тебе.

Ти, наче хмара біла, чорна, біла,
Ти, наче небо, небо голубе.
Якби могла, то в твою вись взлетіла,
Бо просто, небо, я люблю тебе.

Ти, як той дощик, дощ, неначе злива,
Як капелька, що по траві пливе.
Та капелька - це ти, вона красива,
Ти чуєш, капле, я люблю тебе.

Ти, як наш смерч чи їхнєє торнадо,
Що на своїм шляху усе знесе.
Я не прошу у тебе так багато,
Як я тебе, люби і ти мене.

Я не скажу тобі ні слова,
Йдучи повз тебе, не кивну.
Мовчить до мене твоя мова,
В собі шукаю я вину.

Усе лишилось несказанним,
Слова у тишу відійшли.
Не став для мене ти останнім.
Часи, де поруч, вже пройшли.

Не бачити тебе не легше,
Побачу - серце завмира,
А днів лишилося вже менше,
Ще трішки - і тебе нема.

Ти є, та ти уже далеко,
Хоч відстань зближує людей,
А нас віддалить.
Просто пекло не бачити твоїх очей.

Байдужий погляд проводжає
Мою невпевнену ходу.
Міг мати все, що забажаєш,
Ти ж не хотів мене одну.

Хотів ти батальйон дівчат,
Які б лягли тобі під ноги.
А я не буду битись в такт
Й чекати нової вимоги.

Ти є, але тебе нема...
Знайомі ми, і не знайомі...
З тобою я, але сама...
Любов? Та ні, нема любові...

Сама не знаю як назвати
Ці невідомі почуття,
Вони не дозволяють жити,
Пришвидшують серцебиття.

Ти є, але тебе нема...
З цим вже давно пора змиритись.
З тобою я, але сама..
І це ніяк нам не змінити!!!