Жизнь...жизнь...жизнь-это маленькое чудо, которое мы имеем...для каждого жизнь-это что-то своё, особенное...обычно каждый сам распоряжается своей жизнью, но иногда встречаются такие обстоятельства, что мы бессильны и не способны ею распоряжаться, и это делают за нас...а это очень неприятно... для кого-то жизнь-это карьера, работа, бизнес, деньги...для кого-то -это дети, семья, любовь...а для кого-то это-друзья, клубы, тусовки, магазины, дискотеки...многие живут и радуются жизни...а кто-то просто тупо прожигает жизнь...я думаю, что каждый из нас хочет достичь чего-то большего и лучшего...но это большее и лучшее только в наших руках, и только мы решаем какая будет наша жизнь и какое будет наше будущее...нельзя дать точное определение "жизни"...но жизнь-это кротчайший миг от рождения до смерти...и только мы решаем какая будет наша жизнь...мы должны прожить жизнь так, чтобы в старости ни о чём не желеть...а вспоминать с улыбкой на лице...но иногда мы всё-таки совершаем ошибки, стараемся
... Читати далі »
Нет не нужна ты мне когда я зол и слог бросая камнем в пол. Когда приходит грусть - жестокий час и грезить устаешь в тоске о нас. Нет не нужна ты мне когда беда, вокруг меня, как будто навсегда. Молю о том, чтобы хватило сил и тяжестью тебя не нагрузил. И не нужна порой, когда хандра, теребит душу с ночи до утра. Когда, лаская нежностью с мольбою, не в силах заслонить ее собою. Да, не нужна, но, вечностью хранима, останешся в душе всегда любима. И хоть порой тебя незамечаю зову:" Откликнись, по тебе СКУЧАЮ!!!"
Я не знаю, що мені робити, коли тебе немає поруч. Так життя триває. Ти ніби коло мене, рукою подати, пройти декілька кроків, тебе обняти. Так я сумую. Тебе поруч нема, таке життя. Ти зараз з іншим, та був час, коли у мене був шанс бути з тобою, та лише потрібно було ризикнути. Та ні. Я зупинив себе, сам не знаю чому? Справа в тому, що я втрачу людину, яку люблю в середині в серці, а КОХАЮ в душі, не знаю. За деяких снів Я ТЕБЕ КОХАЮ. Мої страждання лишились зі мною. Ти про це можливо здогадувалась, а можливо і ні, я не знаю. Ти поруч. Лиш 500 кроків, можливо 700, я не пам’ятаю, коло тебе давно не був. Зі мною смуток та спогад, що ти коло мене. Моя мрія, це ти, шкода, що про це не знаєш………
Що таке взаємне кохання? І чи відчую я його колись? Такі запитання неодноразово задаю собі! Проте відповіді не знаходжу. Щовечора я сиджу сумна, сподіваючись - зараз у моє вікно постукаєш ти. І скажеш "Привіт" і я відчую дотик твого поцілунку. Але це тільки сподівання, цього вже ніколи не буде, тому що ти зараз йдеш до іншої. Блукаю в уяві тихими вуличками, згадую місця де бували разом ми і з якими пов'язані найкращі миті мого життя! На очах виступають сльози, а крізь вечірню тьму ніби чую твій голос, який колись шепотів : " Я тебе люблю!" Стає сумно, тому що впевнена: ти мене ніколи не згадуєш, ніколи про мене не думаєш і не шепочеш крізь сон моє ім'я. Дивлюся на вечірнє небо, з якого падає яскрава зірка, і загадую одне й те саме бажання: щоб ми були разом!!! У своїх прохолодних руках я більше не відчуваю твоїх і розумію, що радість, яка була з тобою, до мене вже не повернеться!!!! Нажаль змінити нічого я не можу і тому я тобі скажи лиш одне " Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ"... Читати далі »
