Як жаль... Все минуло. Як жаль... Ти любив, я любила... Ти забув, але я не забула! День за днем, ніч за ніччю згадую кожну мить. Здавалось, нічого особливого і не було, але все - таки це щастя. Ти дарував мені усмішку й погляд, які казали: "Я тебе люблю!" Мені більше нічого не було потрібно. Лиш півслова, лиш півпогляду і серце співало. Спочатку я сама цього не розуміла. А коли зрозуміла... МУКИ. Спочатку муки страху, несміливості. Потім муки кохання. Солодкі муки. А далі... Далі муки розлуки... Раптом ти перестав дарувати мені усмішку і погляд. Ти дарував їх іншій! Я вже не бачила в них слів: "Я тебе кохаю!" А потім... Удар грому! Однієї жорстокої миті я побачила у твоїх очах ненависть. Того дня я ніколи не забуду. Я мріяла поставити тобі лише одне питання:"За що так суворо? за що?..." Але гордість перемогла...
Маша рани в нашому житті лишаються назавжди, якби не було ти живеш і як кажуть, те що було вже давно пройшло! Гордість людей завжди перемагає їх самих, тому не жалій, не засмучуйся, не думай про обіди...ти живеш тепер своїм життям і я думаю воно зара краще чим було тоді, колись! Дійсно стаття гарно написана, спогад про те, що колись було! Молодчинка, пиши дальше свої віршики і статті на мій сайт!!!!!
0
