Моя надія вже померла, Хоч і боролась із останніх сил. Проте нещастя їх роздерло Немає в мене більше крил. І ось сижу у безнадії У відчаю, що охопив мене І через ці усі події Потік свідомості веде А може вітер мене візьме В свої обійми мляві? А може й ні. Скрізь вже Дощу потоки вигравали, Котились хмари величаві, І в одну мить - яскраву, грізну, Мою гідність розтоптали, Немов бляшаночку залізну, Немов слабенькі ті корали... Що тихо й ніжно в морі сяють Хвильки смертної чекають...
0
але........