Ну ось, в черговий раз в моїх руках
Лише аркуш паперу, ручка от і все.
Думки про тебе витають у скронях,
Нехай їх краще вітер понесе.
Нехай понесе їх туди,
Де золото степів.
Де марять коханням сади,
Де птахів милий спів.
Нехай забринять у лісах,
Прийдуть комусь у сні.
Застигнуть на чиїхсь вустах.
Лиш не неси мені.
Бо вже й не знаю я сама
Чи витримаю їх.
Душа і так думок повна,
Які неначе сніг.
Хоч деякі неначе сніг,
Впадуть, розтануть і підуть.
А інші мов солодкий гріх
Мене не покидають і зовуть.
Зовуть до тебе, у твої обійми
Нагадують цілунок кожен твій.
Невже будем разом ми?
Лиш слово “так” і ти будеш моїм.
