Я живу, існую. переходжу через кожен день маленькими і великими кроками, ступаючи повільно і швидко, переживаючи приємні і погані моменти… Живу! Живу для того, щоб жити, для того, щоб допомагати іншим зрозуміти це життя, хоча геть не розумію, де правда, а де брехня, довіряючи всім, сподіваючись на всіх… Живу з думкою, що мене ніхто ніколи не зрадить, що ніхто мене не зробить нещасною, о ніхто не зможе зробити мені боляче… Живу, так, живу! Секунда за секундою, хвилина за хвилиною, година за годиною, день за днем, місяць за місяцем, рік за роком, просто живу…Не шукаю причини життя але й не проживаю марно. Живу, шукаючи відповіді на питання: ”Де він?”. Знову шукаю і не знаходжу, але не засмучуюся через це, бо він десь теж мене шукає… Я живу, бачу те, що хочу бачити, чую те, що хочу чути, бо це моє життя… Це моє життя! У ньому є все , а якщо чогось немає, то я не помічаю, бо не хочу помічати… Навіть тоді, коли мої рідні і дру
... Читати далі »
На мою думку це найвище почуття, яке здатна відчути людина. Кохання є складовою частиною кожної людини, але не всі люди вміють його віднайти і зберегти. Адже не всі розуміють це почуття. Люди часто говорять один одному такі слова як "Люблю", але не завжди щиро. На мою думку це слово потрібно говорити лише тоді, коли дійсно відчуваєш, що людина, як й ти це говориш єдиною, коханою, бажаною, що заради неї ти готовий на все. А говорити ці слова лише для того щоб не обідити ту чи іншу людину нема сенсу, адже рано чи пізно всеодно випливе обман, тоді буде ще гірше, завдасть більше болю ніж правда з самого початку. В Святому письмі про кохання написано так ( я напишу російською мовою бо в перекладі звучить трішки по інакшому):" Любовь всегда терпелива и добра. Она никогда не ревнует. Любовь не бывает хвастливой и эгоестичной. Она не обижает ы не обижается. Любовь не получает удовольствия от грехов других людей, но радуетса правде. Она всегда готова прощать, верить, надеят
... Читати далі »
Я знаю, що ти є…Ти так мені потрібен…Закінчується ніч, а я не хочу прокидатись, бо закінчується сон, а разом з ним зникнеш в ти. І я боюсь, що тепер уже назавжди. А я не можу втрати тебе…Бо, втративши тебе, я втрачу сенс свого життя, я втрачу надію, яку ти повернув мені, я втрачу щастя, яке ти подарував мені, я втрачу любов, бо ти мене навчив любити… Я кохаю тебе…Ти завжди будеш у моєму серці. Ти житимеш у ньому гарячим полум’ям, ти витісниш увесь біль і не залишиш місця порожнечі, ти спопелятимеш мій смуток променем кохання… Я буду жити, знаючи, що ти десь є у цьому світі. Я буду чекати, я буду вірити…І, може, настане той час, коли я не боятимусь світанку. Бо поруч зі мною будеш ти і ті чорні бездонні ночі, у глибинах яких буде битись моє серце…
Знову минув день, пролітає крізь темряву ночі. Усе життя йде шкереберть. Але чому? Чому час нас не зупиниться і не повернеться хоч на хвилину назад? Тоді все було б по-іншому. Я кохаю тебе ось уже п’ять років. Але кохання це не взаємне. А було ж усе інакше – висушені троянди нагадують мені про це. Прокидається новий день, сходить гаряче сонце, щоб подарувати хоч трошки тепла. Якби ти знав, як мені погано і холодно без тебе. Скоро у мене свято. Я знаю, ти не прийдеш, не привітаєш мене. Тому я придумала собі у дарунок казку про тебе. Я розповідаю її собі на ніч, а уві сні живу вигаданим сюжетом. Бо що мені до реального життя, яке не хоче повірити в казку про тебе? У снах все інакше. Ти приходиш до мене на свято, даруєш розкішний букет троянд. Просиш пробачення за те, що не вмієш гарно говорити, і просто бажаєш щастя. Я беру квіти, і дякую за них ніжним поглядом. І знаю. Що я щаслива, бо разом із тобою. Ти підхоплюєш мене за руки і кружляєш, шепочуч
... Читати далі »
