Знову минув день, пролітає крізь темряву ночі. Усе життя йде шкереберть. Але чому? Чому час нас не зупиниться і не повернеться хоч на хвилину назад? Тоді все було б по-іншому. Я кохаю тебе ось уже п’ять років. Але кохання це не взаємне. А було ж усе інакше – висушені троянди нагадують мені про це. Прокидається новий день, сходить гаряче сонце, щоб подарувати хоч трошки тепла. Якби ти знав, як мені погано і холодно без тебе. Скоро у мене свято. Я знаю, ти не прийдеш, не привітаєш мене. Тому я придумала собі у дарунок казку про тебе. Я розповідаю її собі на ніч, а уві сні живу вигаданим сюжетом. Бо що мені до реального життя, яке не хоче повірити в казку про тебе? У снах все інакше. Ти приходиш до мене на свято, даруєш розкішний букет троянд. Просиш пробачення за те, що не вмієш гарно говорити, і просто бажаєш щастя. Я беру квіти, і дякую за них ніжним поглядом. І знаю. Що я щаслива, бо разом із тобою. Ти підхоплюєш мене за руки і кружляєш, шепочучи слова кохання… Вибач за фантазію. Нажаль, я мушу забути тебе. Але це дуже важко, бо твої очі сняться мені ночами, тривожно б’ється серце, коли чую твій голос. І все-таки інколи тішу себе думкою. Що в наших стосунках були миті, хвилини, які просто неможливо забути, незважаючи на те, що ти ніколи не належав мені.
досить часто коли ми в когось закохуємось ми взнаєм що це не взаємно,ми страждаєм,ми ненавидим життя,ми відчуваєм дуже сильний біль в серці,а для полегшення придумуємо різні казки,які дуже рідко але стають реальністю!А якщо казка не стає реальністю?що ж тоді???знову сльози,біль все не минає,все гірше і гірше на душі.....Отже,результат з цього такий треба переборювати себе,постаратись забути все,(хоч це не можливо),викинути всі речі які нагадують нам про те болюче і почати новим спочатку тяжким а потім хорошим і веселим життям!Не треб а зациклюватись на комусь одному,треба жити далі не вдалось раз,вдастся я в друге!І повірте навколо вас завжди знайдеться той друг який кохає вас давно і ніколи не казаві вам про це!Озерніться кохання є навколо вас!
0
