Я знаю, що ти є…Ти так мені потрібен…Закінчується ніч, а я не хочу прокидатись, бо закінчується сон, а разом з ним зникнеш в ти. І я боюсь, що тепер уже назавжди. А я не можу втрати тебе…Бо, втративши тебе, я втрачу сенс свого життя, я втрачу надію, яку ти повернув мені, я втрачу щастя, яке ти подарував мені, я втрачу любов, бо ти мене навчив любити… Я кохаю тебе…Ти завжди будеш у моєму серці. Ти житимеш у ньому гарячим полум’ям, ти витісниш увесь біль і не залишиш місця порожнечі, ти спопелятимеш мій смуток променем кохання… Я буду жити, знаючи, що ти десь є у цьому світі. Я буду чекати, я буду вірити…І, може, настане той час, коли я не боятимусь світанку. Бо поруч зі мною будеш ти і ті чорні бездонні ночі, у глибинах яких буде битись моє серце…
Ти в цьому творі-вірші виклала повністю те що ти відчуваєш і це дуже замітно! Видно, що ти дійсно кохаєш, але кохання не є взаємне! Моя тобі порада відпусти кохання до нього,а прийми кохання від того хто тебе посправжньому кохає.
0
прикольно. Стьопга, а хто це писав?
