... з’їдає мою душу...... не хочу ненавидіти!... не хочу!.. не хочу!.. не хочу!.. не хочу!...... і не можу по-іншому...... Я слабка?.... Так, можливо.... Не думала, що здатна....... ... ходжу до церкви... молюсь... прошу в Господа прощення за це почуття....... і все-одно ненавиджу...... ... це не гідно, недостойно..... і навіть не мене, а тої людини, яка поряд, яку кохаю...... та чи кохаю?...... ... і відкритись Йому не можу..... – не зрозуміє.... і ніхто не зрозуміє..... ... ненавиджу її, ненавиджу..... і боюсь, що скоро не витримаю..... Зараз Він – для мене..... один подих на двох, поцілунки..... помираю і народжуюсь в Його обіймах......знаю, Він щирий, але...... не вірю.... не вірю Йому........ а ненавиджу – Її......іншу......якій дарував усе те, що тепер дарує мені...... яку не забуде...... не зітре з пам’яті...... і так боляче від цього!!......... ................минуле не дає спокою. Звісно, я одна така – неповторна, найкраща....... і Він доводить це не тільки словами...... Чому ж тоді майже фізично відчуваю присутність тої, попередньої.......? ...... Спустошує ненависть, стерилізує...... і душить... душить... душить....... Скоріше б уже.......
це ніби мої слова, але в мене трішечки по-іншому....я його кохію, люблю, мого кращого друга....я зізналась, він теж, але до сих пір любить її, ту з я кою 2 роки разом....і я розумію, що він не може бути моїм, але не страждаю, сама не знаю чому....та все одно боляче, що вона така щаслива та везуча.....вона з ним, а я тільки друг....та все ще вірю у правду та мрію....
0
