Те зілля ранить в саму душу,
І море здатне перетворити в сушу.
Ним можна серце зупинити,
І розум іншій волі підкорити.

Вмостивсь Амур на тій хмаринці,
І щось шукає в своїй скриньці.
Аж раптом Вітер злий зірвався,
І підхопив Амура в вальсі.

Ти що це робиш, зупинися!
Прошу тебе, не мчи так риссю.
А Вітер дме що було сили,
Амура вже не слухаються крила.

Амурчик падає, все нижче - нижче,
Земля та Люди ближче-ближче.
Страху набрався наш Амур.
І впав на кам’яний бордюр.

Піднявсь Амур, не має сили,
Болить все тіло, навіть крила.
Ступити кроку вже не може,
Що ж це таке, і де я??? Боже!

Кругом все сіре та безбарвне,
І щось Любов’ю тут не пахне.
Метушаться всі, туди-сюди,
Амур не зна, куди йому іти.

Вікно відкрите Він помітив,
В кімнаті щось сумують діти.
Нажаль, у кухні, батько й мати,
Стосункам у сім’ї не можуть ради дати.

Амур поглянув на все з коса,
На очі виступили сльози.
Бракує миру цьому дому,
На цій Землі, не одному такому.

Подався Він подалі звідти,
Аж раптом пощастить Любов десь тут зустріти.
Бо Суму й Злості вдосталь вистачає,
Невже на цій Землі Добра зовсім немає?

Так сумно стало нашому Герою,
Що склав чарівні крила за спиною.
Летіти зовсім Він не хоче.
Навести б лад, на цій Землі, до ночі.

Сонце вранці посміхнулось мило,
Амур набравсь відважності та сили.
Вдихнув повітря повні груди,
Берусь за стріли, бережіться, Люди!

Перша стріла – наповнить світ Добром,
Від того зілля, мертве буде Зло.
Друга стріла – принесе на Землю Мир,
Не буде Війни, Біди та Лиха відтепер.

Наступний постріл буде по Хворобах,
Щоб не забирали сили у Хоробрих.
Хай буде Здоров’я всюди-всюди,
Радійте цьому та цінуйте, Люди!

Стріла Кохання хай проб’є усі Серця,
Наповнить Душі Любов’ю до кінця.
Твоє, Моє хай трепетно стукоче,
Адже без Кохання жить ніхто не хоче.

Амур радіє, як мала дитина,
Перед Ним вже зовсім інша на Землі картина.
Тож Рятівник розправив крила за спиною,
І з висоти махнув нам всім Своєю доброю рукою!