Нам було добре, там, тоді в ту тиху ніч, на морі... На березі, серед зірок кохались ми лиш двоє... Кохали так, як сонце-день, як ніч-пітьму кохали... Кохали так, не боючись що втратим це кохання, бо знали, що ВОНО- ЖИВЕ в серцях наших коханих, в обіймах рук, в словах простих, в цілунках, в зорях, в морі... ВОНО-велике і людське, воно повсюди, ВСЮДИ!!! Та лиш не знали ми одне... одне-єдине слово..., та як би знали-що тоді? Це був лиш...СОН, тай годі...
Нема ні моря, ні пітьми, а ні обійм коханих... Лиш голос десь із глибини: ,,ЗНАЙДИ МЕНЕ, КОХАННА..."
