|
Зелене моє серце,
Але воно не мертве…
Воно щось відчуває,
То любить, то страждає…
Хоча не все ще знає,
Та все ж щось відчуває.
Радіє мов дитина –
Бо колір в нього дивний:
Зелений й недостиглий,
По юному вразливий,
Все щиро так сприймає,
То любить, то страждає.
Таке от моє серце,
З легким присмаком перцю,
Не тільки щире й ніжне,
Але й гостре і сніжне…
Зелені мої очі
Щасливі бути хочуть.
Вони бачать лиш літо,
Свіжим дощем омите.
То плачуть, то сміються,
Ніколи не здаються.
Зелені і наівні,
Для когось – ще й безцінні.
Бо правду розрізняють,
Й брехню не пробачають.
|
