Ми сидимо в нашому улюбленому кафе. Ти мовчиш і дивишся у вікно. А я, дивлячись на тебе, починаю здогадуватися, про що ти думаєш, але почати розмову не зважуюся. І ось ти переводиш свій погляд на мене і говориш: - Знаєш, нам треба розлучитися. Вибач. Я дивлюся на тебе і не розумію, чому кохання з твого серця пішло, а в моєму, все ще живе. Я намагаюся знайти в твоїх очах хоча б крапельку того дорогоцінного відчуття, а бачу в них лише пустку. - Вибач, але мені треба йти. Сподіваюся ти знайдеш своє щастя. Я сиджу за нашим столиком, слухаю наші улюблені пісні і думаю. Як мені тебе забути? Як мені далі жити без тебе? Я виходжу на вулицю. Падає сніг – білий, ніжний, холодний. І тепер буде між нами холодно, а точніше – не буде ніяк. І на відміну від цього снігу, лід між нами не розтане. Ти став чужим – чужі очі, зморшки навкруги губ. Навіть цей сніг, став для мене ріднішим.
0
сніг чистий... дає шанс почати життя з нової чистої сторінки... не треба забувати, що у кожного з нас завжди є такий шанс.. завжди...