Зелене моє серце, Але воно не мертве… Воно щось відчуває, То любить, то страждає… Хоча не все ще знає, Та все ж щось відчуває. Радіє мов дитина – Бо колір в нього дивний: Зелений й недостиглий, По юному вразливий, Все щиро так сприймає, То любить, то страждає. Таке от моє серце, З легким присмаком перцю, Не тільки щире й ніжне, Але й гостре і сніжне… Зелені мої очі Щасливі бути хочуть. Вони бачать лиш літо, Свіжим дощем омите. То плачуть, то сміються, Ніколи не здаються. Зелені і наівні, Для когось – ще й безцінні. Бо правду розрізняють, Й брехню не пробачають.
