Ти промайнув ураганом, залишивши після себе біль і розчарування. Втім, стоп! Зараз я не про це. Ти хочеш правду? Так, я дотепер кохаю тебе. Ти, напевно, задоволений, що я, така сильна, не можу забути тебе. Що ж, серце – не комп'ютер, в нього не можна закласти програму і дати установку – кого кохати і ненавидіти. Воно саме вирішує, і не важливо, подобається нам це чи ні.
Напевно, кохання дійсно має таку особливість – раптово приходити і так само раптово утікати, неначе і не було його. Ти, дорогоий мій, всього лише міраж. Ось зараз я дутиму, і ти полетиш, розтанеш, як сніжинка на теплій долоні, і перетворишся на порожнє місце. А хіба можна любити пустку? Тебе більше нема! Свобода!!!
Свобода? Але від чого? Від тебе? Господи, яка дурість! Навіть якщо ти і міраж, то настирливий, який не дає мені спокій. Забути тебе не реально. Я живу тобою, дихаю твоїм диханням і хворію на твої хвороби. Надмірні слова, скажеш ти. Можливо. Тільки ось моя любов до тебе чиста, щира і... безнадійна. Тобі, напевно, цього не зрозуміти – ти не знаєш, що таке кохання. І яка тобі різниця, що у когось тремтять руки при згадці твого імені, що хтось не спить ночами, згадуючи твій образ в темноті.Моє серце на віки віддано тобі, моя пам'ять відтворює тільки твій образ. Я твоя заручниця, роби зі мною все, що хочеш. Будь-яке твоє бажання – закон для мене. Але тобі не потрібні такі жертви, правда? Адже ти не хочеш ні мене, ні моєї любові.
Що ж, двері відкриті. Можеш йти. Тільки не проси неможливого – друзями ми не станемо ніколи.
Ну все, йди. Я прошу. Ти, звичайно, можеш залишитися, але хіба це щось змінить? Так, нахабства тобі не позичати, виявляється, ти не хочеш йти. І чому я не можу тебе вигнати? Ти п'єш каву. Кожний твій рух і жест говорять про упевненість в своїй перевазі. Так, я і не сперечаюся. Просто немає сил. Що далі – тобі добре відомо, та і для мене не секрет. Ти йдеш на пролом, тому що знаєш: я не можу сказати тобі «ні», не посмію зупинити тебе. І вже потім, після того, як ти підеш, я, поглянувши на зім'яте ліжко, безмовного свідка нашої пристрасті, зрозумію, що все пройшло. Слабкість? Ні, бажання ще один раз, хай і останній, відчути себе бажаною. Але я знаю, що це не кінець. Попереду ще твої дзвінки, візити, квіти...