Вот моё сердце. Оно полно любви. В этом смысл жизни. Как могут любить люди, которые не понимают слова "любовь"? В жизни не бывает чудес, потому что жизнь - чудо. Сказать человеку "Я ЛЮБЛЮ ТЕБЯ…" - это чудо, сказать "Я ЛЮБЛЮ…" - это поступок. Сколько раз мы хотим сказать "Я ЛЮБЛЮ…" и не решаемся? Давай наберём номер телефона и скажем "Я ЛЮБЛЮ ТЕБЯ…". Всегда найдётся тот, кто ждёт этих слов. "Я ЛЮБЛЮ ТЕБЯ…" - потому что мы тоже ждём. Мы всегда ждём. В жизни не бывает чудес, потому что сама жизнь - это чудо. Нам должно пригодиться время, которое мы провели вместе. Нам нужна чья-то рука, и многим людям нужна наша рука. Одни мы не сможем взлететь. Я поняла, что я одна не взлечу, что опустить руки - это значит чуть-чуть умереть, и я подняла их к небу, потому что небо существует только для ангелов. Мы можем дотронуться до него кончиками пальцев и опираться на слова "Я ЛЮБЛЮ ТЕБЯ…". Это даёт нам крылья и превращает нас в ангелов. Говорят, сказочных принцев не бывает, как и принцесс
... Читати далі »
Одного разу зібралися в одному куточку землі, разом, всі людські відчуття і якості. Коли НУДЬГА позіхнула вже втретє, БОЖЕВІЛЛЯ запропонувало: А давайте грати в хованки! ІНТРИГА підвела брову: Хованки? Що це за гра?, і БОЖЕВІЛЛЯ пояснило, що один з них, наприклад, воно, водить, закриває очі і рахує до ста, тоді інші ховаються. Той, хто буде знайдений останнім, стане водити наступного разу і так далі.
ЕНТУЗІАЗМ затанцював з ЕЙФОРІЄЮ, РАДІСТЬ так стрибала, що переконала СУМНІВ, ось тільки АПАТІЯ, яку ніколи ніщо не цікавило, відмовилася брати участь в грі. ПРАВДА вважала за краще не ховатися, тому що врешті-решт її завжди знаходять, ГОРДІСТЬ сказала, що це абсолютно безглузда гра (її нічого окрім себе самої не хвилювало).
Раз, два, три, - почало рахувати БОЖЕВІЛЛЯ.
Першою сховалася ЛІНЬ, вона сховалася за найближчому камені на дорозі, ВІРА піднялася на небеса, а ЗАЗДРІСТЬ сховалася в тіні ТРІУМФУ, який власними силами додумався піднятися на верхівку найвищого дере
... Читати далі »
«Зіронька моя» – говорив мені, Я була твоя – та лиш у вісні.. Мрія ти моя – та що не здійснилась, Ти казав мені, що тобі теж снилась.. Більше не заплачу – більше не засну.. Знову не пробачу, та й не прокляну… Вже не покохаю – вбив ти почуття… Ти мене образив, а я ж була твоя…! Сліз ти не побачиш – бо не заслужив. Я жила тобою… та ти не мною жив.
Ти промайнув ураганом, залишивши після себе біль і розчарування. Втім, стоп! Зараз я не про це. Ти хочеш правду? Так, я дотепер кохаю тебе. Ти, напевно, задоволений, що я, така сильна, не можу забути тебе. Що ж, серце – не комп'ютер, в нього не можна закласти програму і дати установку – кого кохати і ненавидіти. Воно саме вирішує, і не важливо, подобається нам це чи ні. Напевно, кохання дійсно має таку особливість – раптово приходити і так само раптово утікати, неначе і не було його. Ти, дорогоий мій, всього лише міраж. Ось зараз я дутиму, і ти полетиш, розтанеш, як сніжинка на теплій долоні, і перетворишся на порожнє місце. А хіба можна любити пустку? Тебе більше нема! Свобода!!! Свобода? Але від чого? Від тебе? Господи, яка дурість! Навіть якщо ти і міраж, то настирливий, який не дає мені спокій. Забути тебе не реально. Я живу тобою, дихаю твоїм диханням і хворію на твої хвороби. Надмірні слова, скажеш ти. Можливо. Тільки ось моя любов до тебе чиста, щира і... безнадійна
... Читати далі »
