Це стара як світ історія про діла людські, інакше кажучи, доступно, біблейським віршем-як чиниш ти, так і тобі воздасться)амінь почалось все з прекрасного моменту, коли в моїй кімнаті чисто випадково волею величної КАМЄНДИ(не приписувати нічого!)))))жила прекрасна і могутня Іринка, красуня і розумниця, хлопці до ніг якої клались коли не штабелями, то через присутність неподалік воєнного інституту-ротами)бугага) звичайно, коли пригадати, шо я чисто по дурній випадковості проживаю з усією своєю геніальністю в якійсь общазі, що габаритами явно не може вмістити мою явно негабаритну геніяльність))))(да,явно я перепила.....пора кидати) так от, моє сонце Ірина час від часу мала звичку приводити своїх гхм....кавалерів)))на маленьу ку кімнату))де і так не влазить моя бісова геніальність) почалось всьо з того прекрасного моменту, коли моїй персоні всьо надоїло і коли саме зявився такий собі Олежек)))) всьо було, як в пошлій страшилці)))була ніч))))ледь не північ, і місяць таємниче чекав, чим то всьо закінчиться))))Ірця, сонце моє, цілується збоку, аж спати нема як,збоку про те саме думає ше одна красуня і тихо скрипить зубами)))) тоді я тихо двигаю по Валіній подушці рукою(скрипяща красуня)))) і голосно так кажу:
-Валь, сонце, я шото їсти хочу.ти там як, не думаєш перекусити?
цьомки-бомки зупинились)))зрозуміло))))тут Валєнтинка подає голос :
-Ясно, хочу.
ми тихо вилазим з ліжок, ясно, шо в темряві добираємось до холодильника і починаєм його потрошити)ясне діло, в темряві))))декому незручно цілуватись, і вони тихо сопуть і надуваються як рибки))))шоб про нас не подумали, шо ми такі невдячні, я милостиво дозволяю:
-та цілуйтесь, дідько з вами))))чи ви хочете перекусити7
таку наглість навіть наглий Олежа не витримав, і вилетів кулею від нас)))Ірка скрипнула зубами, але промовчала)))) ясне діло, так було постійно, коли дехто починав за старе братись))))в мну з Вальою тоді жуткий апетит серед ночі просинався майже як рефлекс))))світло ми ніколи не вмикали(ну шо ви, незручно ж),того постійно в нас падали вилки,ложки, шуму дофіга))))Олежа кипів,Іра терпіла)))))бугага) потім Одежа пропав, і ясне діло,ми були спокійні)нічний апетит пропав. і ми спали міцно))))аж до одного дня.до Олежиного дня варення. була, як перший раз тиха ніч.місяць уже не так наглів)))північ.прям хочеться сказати,коли пролунали опівнічні дзвони(повірте мну, їх не було), в нашій келії(як ше назвати кімнату-трійку?) затремтіли двері від могутніх ударів Олежі.ясне діло, шось тут явно не то)))) сонні ми встали і відкрили двері)))ясне діло, Олежа)ясне діло, пяний в доску)явно неясне діло, чого з соком і тортом))))і тоді ця пяна бузя ввалюється до нас і говорить фразу, від якої ми ледь не вимерли))))
-Шо втикаєте?я вам торт приніс! Я ЗНАЮ, ВИ ЗНОВУ ГОЛОДНІ)))))де моя Ірця????
отака історія, чому мені довелосі гамати торт опівночі))))і запивати сочком))))
P.S.Іра зараз з ним не зустрічається))КИНУЛА))))але ми тепер спимо спокійно))))
P.S.S.(авторське оправдання) часто питають, чому в мене несерйозні історії))))кажуть, шо я пишу не про любов))))прям до того, шо я пошле)))
моя відповідь:
-брехня))))я пишу про любов))))тіки не про ту файну заплакану сторону, коли всі страждають)))таке гарно, коли в міру)))
я пишу шо бачу, а бачу я явно не романтичну сторону,а будні))))любов не просто файні слова,нюні і доказування, шо хтось готовий заради когось на всьо))))це шото більще і страшніше))))а коли шось страшне, з цього певно можна трохи посміятись)в міру)))так, шоби не бути циніком))))