Усюди, наче білим покривалом,
Сніг застелив дороги і мости,
Усе здається королівським балом,
Але, як Попелюшка, маю я втекти.

Мені так жаль... Не хочу я тікати,
Не хочу навіть кроку я ступить,
Та скоро пташка вже почне співати,
Й годинник вже дванадцять почав бить.

Мені так жаль... Та що поробиш?
Я черевичок свій лишу тобі.
А слід ти мій на віки десь загубиш,
Та я прийду до тебе уві сні.

Ти, може, спробуєш мене шукати
І образ мій у серці зберегти.
Ти будеш берегти і пам'ятати,
Та не дано тобі мене знайти...

Пройшли літа, я так змінилась,
Я зовсім інша, ніж була завжди.
На себе в дзеркало дивилась
І плакала від горя й самоти.

І знову, як завжди, приходить вечір,
І знову та зимовая краса,
Та вже не світять зорі нам на плечі,
Я тільки бачу вогник, що згаса.