Ми в поцілунках потопали,
Ми в коханні умерали,
Ми під зірками гуляли,
Поглядом один одного чарували,
Соловами ніжними називали,
Ніби усе навкруги завмирало.
Хоча так далеко один від одного бували
Ішли ми одніэю стежкою.
Стежкою кохання, родості, ніжності, бажання,
Ми мріяли завжди разом ціэю стежкою іти,
Але сталось так , що розійшлись стежки
і розпрощались ми-назавжди!
Тоді незнала я, що так тебе кохала.
Я плакала, страждала, біль у серці так ховала.
Я б хотіла наше кохання тобі нагадати
І знову тебе кохати ,знову сонечком називати ,
пригріти ,ласкати, цілувати,
Та й знати що хтось словом ніжним буде зігрівати,
поглядом буде чарувати.
Та чому ж так важко кохання втрачати?