Шукаю тебе в кожному заході і сході, в кожному подиху вітру, шелесті листя, крику чайок, шумі прибою, під гарячим промінням літнього сонця і в краплі весняної грози. Шукаю твій силует, твій погляд, тепло твого тіла, шукаю навколо промінчики, розкидані тобою. Питаю себе: де ти? Але лише ехо котиться по пустих вулицях, стукає в серце, що окам'яніло, і кожного разу болем повертається в мою свідомість. Невже не народився ще той, хто може бути сильним тілом і ніжним душею, той, хто, як і я, радіє кожному заходу і сходу, хто живе тут і зараз, а не в минулому або майбутньому. Де ти, моє друге «я»? Адже світ дуальний, він складається з чорного і білого, як китайська монада, з добра і зла, з інь і янь!!! Я чекаю, що в тобі народиться усвідомлення того, що життя просте, як білий лист паперу, і загадкове, як квадрат Мальевича. Я чекаю твого переродження і нашої зустрічі. Ми будемо, до всього відноситься просто, не ставлячи оцінок «добре» або «погано», нічого не заперечуючи і нічого не приймаючи близько до серця. Тоді не буде ревнощів, брехні і душевних зрад. І знову підіймається Місяць, і зірки невинно відкривають своїх личка. Бачиш, що б не трапилося, вони не меркнуть, так чому твоя душа тоне в повсякденності і темніє від дорожнього пилу? Прокинься, посміхнися і відкрий свою душу мені, адже я так довго тебе шукаю! Де ти...???
