Повільно крізь щілину пролізла тиша. Ми стояли одне навпроти одного і дивились у самісіньку душу. Я з відчаєм, ти з порожнечею. Намагалися бути кращою за неї. Але тобі усе в житті байдуже. Хоча я знаю, що лише ширма, маска, спосіб життя. Під час цієї вистави-драми на 87 дій вона так і не відкрилась, приховуючи усю загадку, красу, зрозумілість, сенс, сюжет, ідею, таємницю, захопливість, кульмінацію і розв’язку комусь іншому. Я ніколи не буду тою іншою, тому що така вільна , що можу фліртувати з небом, тому що така не передбачувана, що будь-якої миті можу полетіти птахою в теплі краї… Мабуть, це я вкрала бісер твоєї душі. Сплела Вінок із фіалок моїх почуттів, подарувала тобі…Де ж він тепер??? Скажи!!! Зал мовчав…У нашій виставі немає глядачів…Є тільки ти і я. Та ще ця тиша, яка мала зблизити нас. Вона ж лише забрала тебе з собою і не лишила жодної щілини для мене. Піднялася моя завіса... Зостались і небо... Нікому не потрібні оплески...
В коханні немає місця грі.... Тут або ширість або взагалі не бери участі... А от щодо глядачів.... Як на мене, чим менше їх - тим краще... Бо в результаті якраз глядачі отримують більше задоволення від всьої тої вистави, яку ми називаємо "коханням", а самі актори думають, де ж вони щось не так зіграли чи сказали... Може, десь якусь репліку пропустили... Чи ще шось...
0
