Виявляється, сучасна освічена людина розуміє кохання всього лише як продукт гіпоталамуса! Яке щастя, що великі поети-лірики, які зазнали кохання, не мали ні найменшого уявлення про біохімію. Інакше ми ніколи б не прочитали їхніх дивовижних віршів про кохання, про прекрасних юних дів, блиск очей яких видавав їхнє почуття до авторів. Замість цього ми читали б зараз щось на зразок такого: «І розгулялися мої острогени, і адреналін бушує в крові!» А у вас це не так? Ні? Ах, ви просто закохані! Ви просто не можете думати ні про що інше, крім довгоочікуваного телефонного дзвінка «від того самого Карла» або «тієї самої Клари»? Ваше щастя, що ви не потрапили до рук зголоднілих до слави дослідників кохання! Вони б умить обплутали вас дротами, підключеними до мудрованих апаратів, і дізналися б усю правду про біохімічні процеси, що відбуваються у вас у той момент, коли ви закохані. Давним-давно лицарі-трубадури вже підходили до вивчення складної проблеми кохання, користуючись, до речі, зовсім не н
... Читати далі »
Напитись голосу твого, Того закоханого струму, Тієї радості і суму, Чаклунства дивного того. Завмерти, слухати, не дихать, Зненацька думку перервать. Тієї паузи безвихідь Красивим жартом рятувать. Слова натягувать як луки, Щоб вчасно збити на льоту Нерозшифрованої муки Невідворотну німоту. Триматись вільно й незалежно, перемовчати: хто кого. І так беззахисно й безмежно Чекати голосу твого!
Я дуже тяжко Вами відболіла. Це все було як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла, А розум спав, довірливий Самсон. Тепер пора прощатися нам. Будень. На білих вікнах змерзли міражі. І як ми будем, як тепер ми будем? ! Такі вже рідні , і такі чужі.
