Кажуть, що холодне із гарячим – то недобре. Ти – гарячий, я – холодна, і нам наче було незле. А ще, що солодке із гірким – несмак. Я - солодка , ти – гіркий, та все виходило стильно і модняцько. Буває. Можливо, ми перейшли межу. Надто схожі, але різні. Тому й зорі опинились у руках і літо нагадувало осінь. А може, то була вона і Ти подарував одну зірочку, але їх було вже достатньо. Вони вилазили із кишень, переповнювали рюкзак…Дерлись на волю, у небо і посміхались, так само як ти. Лукаво і зі щирістю. Мерехтіли вночі, як твої очі. Холодно із любов’ю. Все було у нас не так…Тому і обертались перехожі, наче вони всі знали, що ми – дві дивовижні стихії, які поєднались в одну. Яким чином? Це ж вам усім доказ, що правил не існує. Встановляємо їх , щоб не перейти на межу. А ми перейшли, ми посміли. Як Адам і Єва, які зробили недозволене. З’їли яблуко. Треба було спробувати і нам. Якось не вийшло. Тоді я загубила зірочку. Твою. Вони усі кудись повтікали. У кишенях було порожньо, на серці стало так само. Напевно, це ти пішов із тією останньою зіркої до іншої. Даремно, адже ми зробили із недосконалого досконалість.
0
