Я так тоді хотів дощу! Дощу - кричу! Нема дощу. Немає більше тут тебе. Ти там залишила мене! А я завмер, лише на мить, І колить серце, бо болить! Душа ридала у цю мить, Та щось іще в мені горить. Не дав я впасти ні сльозі! Зжимало серце у ті дні, Все повернулось, як тоді, І я не чув вже у собі, Не чув нічого! Я помер?! І я побіг. Побіг туди, Де немає суєти! Де тільки я! Де мить моя, де простір мій, В країні мрій, дивних подій. Там падав дощ, там була ніч! Я розбудив холодну ніч, Я погасив коханя піч! Здається вже спокійний я, І чую лиш серцебиття, В тривожній тиші. Це ж життя, подумав я, Я не помер, я зупинився, В обіймах страху я спинився, В порожній долі опинився, Без шляху в даль, - я один! І я спитав себе – чому?! Куди біжу, чому кричу? Чому не чую що кричу?! Чому не бачу, що живу?! Чи це не сон все, не обман? Оцей густий життя туман! А відповідь десь є в мені, Вона далеко у пітьмі. Я йду до неї у ці дні, І гублю роки молоді!!!
0
Я без коментарів!!!!!
