Я пам’ятаю перші поцілунки,
які ховали від людей
Вони були жагучі, ніжні
й такі незаймані весь час

Та враз я втратити усе зуміла
що так хотіла зберегти
Через дурну мою помилку
мене покинув ти одну.

Як жаль що повертати час я не в силі,
а то змінила б ніч я навпаки.
З тобою б краще я її провела
у ніжних дотиках руки.

Пробач насправді за кохання,
я так тебе люблю.
Воно ще й досі в серці тліє
і з кожним разом все сильніш.

Я дякую тобі за усмішку чарівну,
яку тепер даруєш тільки лиш у снах.
Й за поцілунки теж тобі спасибі,
які були неначе в снах.

Додати тут нема чого,
ти так усе поняв.
Ти най... най...най...за усіх
яке лунало від душі.