I

Володарю виснажливих бажань,
На поклик чий я вiдкликаюсь спрагло,
Язичниця, що молиться на плаху,
Скори мене i насолоду дай!

В грацiйнiсть молодого хижака
Залюблена клiтина кожна тiла,
Як солодко вона менi болiла,
Нiч змiшуючи з стогоном ества!

Скори мене! Я у твоїх руках -
Слухняний глей первiсних першотворень.
Пiдношу стигле яблуко грiха,
Схиляюсь жрицею:
Спiзнай!
Моментум море.

II

Тобi себе вiддам без каяття,
Коханням очищаючись до цноти.
Босонiж йду, легка i безскорботна,
Торкнутись таiни в руках свого митця.

I, скупана у пристрастi долонь,
Пiднесена, сягнувши зiр примхливих,
Згадаю, як мене з ребра створив ти,
Вiками гублячи й вiдшукуючи знов.

III

Вiд влади твого тiла задихнутись.
Розплавитись, мов криця у вогнi.
Для серця стали груди затiснi -
Так до снаги оголена розкутiсть.

Умовностей погасли маяки,
В свiтах надхмарних, де межi немае,
Твiй вiддих своiм подихом вбираю
Нестримано жагучий i палкий.

Для тебе, чуеш, я - для тебе лиш
Уся, як е - до крихти, до останку.
Згуби в собi, як зорi у свiтанку,
Мене для мене, навiть, не залиш.

IV

Твое жадання у собi вiдчути,
Де кожен порух - злетом для обох.
О нi, грiхом не мiг тлумачить Бог
Цей унiсон у Всесвiтових грудях.

Я розчиняю у тобi себе,
Вустами випита, у плоть твою вiллюся
До неземного вибуху, до струсу...
I в тiло знов пiрне душа зi сфер.

V

Мiж сонцями твоїх долонь,
У просторi, подiленому навпiл,
Зiйти жагою на очах у ночi...
Звучать бентежно струни потаемнi,
Вуста, мов крила, черкають уста.
Я - не свавiльна - скорена, ота,
Яку бажанням запалив твiй погляд.