І вони розійшлися: дівчина в мріях,
а хлопець із сумом в зелених очах.
Він пригадав її ніжних губ теплоту
усмішку її, і її красу.
Він пригадав її ненав'язливий сміх
ясних очей блиск і тепло.
І серце заспівало, зітхнула душа...
Він ради неї готовий на все.
Адже більше за життя він любив її.
І хлопець пішов.
Він пішов назавжди...
Ніхто не знав, не відповів куди.

А дівчина лише вночі до вікна підійшовши
раптом побачила світло, яскраве світло від дощу.
І той дощ не з крапель був і не із сліз
Це був яскравих зірок несподіваний дощ.
І здавалося, що небо рветься на кусочки
І затихнув годинник, і сповільнився час.
А дівчина дивилася, не в силах повірити.
Адже такої краси ніколи не бачила
І душею від щастя сміятися раптом почала.
Так він любить її! Він не бреше! Вона вірить.
І серед ночі до нього біжить до його дверей!
Але двері відкриті, і скрізь включене світло.
На своїх все місцях, а його в будинку нема...
І марно вона його чекала
Вдень і вночі своїх ясних очей не стуляла.
Назавжди в пам'ять її врізався слід:
Зоряний дощ і прощальне, феєричне світло...