Ось і хмари розійшлись і ми з тобою віч-на-віч, Прошу тебе лиш небарись попереду в нас ціла ніч. В твоїх обіймах я щасливий, щасливий щастям неземним, Бо відчуваю стукіт той мінливий, Що в грудях твоїх лине між усім Чаруючим оркестром звуків тих нічних, Що гострим лезом ніжно ріже Мовчанку наших вуст сумних. Та ось хотіла мовить ти лиш звук Вмить зупинилася несміло, Почувши серця мого стук, Що в відповідь тобі немов струна бриніло. В гаю соловей вже заспівав Хотів тебе поцілувати я І враз все зникло: я незнав, Що та реальність - лиш фантазія моя, Яку я вигадав щоб відчувати Волосся твого аромат казковий, Щоб увісні в обійми свої тебе взяти Й голос почути лагідний твій.
|