Пишучи останнього листа , їй було все одно до його надзвичайних очей , до голоска, немов у ангела , до губ, які не раз торкались до її ніжних уст , до добре необізнаних слів кохання, до мужнього плеча, на яке спиралося її миле личко, до рук, які якнайсильніше стискали її ніжні кінцівки і з вірою та любов’ю впевнено крокували у майбутнє.
Але вона відчуває крик душі. Крик за зраду, біль, страждання. Її очі палали жадобою до зла, її губи вірили в іскру під час поцілунку , її вуха чули лише нікчемну правду про зневіру , її волосся перепліталося у стрічку зі зміями , її глибока віра у все прекрасне перетворювалась на зневагу та жаль. Чому так? ЇЇ серце палало надією при першій зустрічі з ним.. Він для неї здавався полум’ям у вогні, водою у пустелі, багатством у бідних, а для неї просто ангелом… При зустрічах з ним вона перебувала у стані шокової терапії , просто на 7 небі від щастя.. Коли вона побачила його з іншою дівчиною, її стан не дозволяв жити, її душа перебувала на грані смерті, адже вона справді кохала, справді жила лиш ним . справді..
Але він не бачив її, не чув крику душі. Під час зустрічей лише мило усміхався і ніжно цілував її важко знедолені зрадою уста. Він не знав.. А вона зустрічалася з ним лише для того, щоб побачити його поведінку, його стан, його почуття...
Та вона не втримала цього болю, цієї часточки свого серця , яке її розбили , влучили у саму серединку , яка була найтерпкішою, найнещаднішою та найпекучішою.. І навіть клей «Момент» не допоможе , і йод не загоїть рани, і його кохання не зцілить любов.
Написала, шо не забуде, але його лицемірне обличчя при зустрічах вражало потворністю.. Поцілунки влучали пекучим ядом зневіри, знедолених уст.
ЇЇ почуття назавжди залишаться світлими і чистими, а він не раз обманював дівча Ю які не змогли його любити так , як вона , і пробачити з важкістю, як вона…....