...Біль серця...Крик душі...Розпач... ...Ти стаєш ілюзією...Думками, мріями, бажаннями... Намалював я тебе...Я живу і дихаю тобою...Ти для мене є безсонням ночі і змістом дня...Ти для мене є сонцем, повітрям, водою, ВСІМ...! Ти здаєшся міражем в пустині, який зникає, коли наближаєшся до нього... Думки тільки про тебе... Як ти ...? Де ти...? З ким ти...? Чи в тебе все добре...? В голову лізуть якісь уривки віршів...Хочеться четати їх тобі... Але ти далеко... Ти невіриш... В тебе сумніви...Ти чула такі слова від багатьох і давно не звертаєш на них увагу...Ти згадуєш тих хто говорив тобі таке і розумієш що в них це пройшло, що в них це було лише захопленням, і що я лише один з них і в мене це пройде... Ти питаєш мене «Чому я?» Я неможу пояснити... Пробую сформулювати, підібрати якісь слова...Але почуття неможливо виразити словами... Ти питаєш за що...? Що ти в мені знайшов..., Я не така якою здаюсь..., Ти майже незнаєш мене... В мене невистачає слів...Я знаю що ти хочеш почути... Як можна описати чи пояснити те, що ти відчуваєш... Я просто знайшов людину заради якої я готовий майже на все... Людину заради якої я готовий жити...Заради якої я готовий померти, якщо їй буде це потрібно, коли вона того захоче...Я знайшов ту єдину, неповторну...Кохану... Я завжди був скупий на слова... Але зараз по іншому я неможу... Я знаю ти невіриш що таке взагалі могло статися, ти не хочеш стосунків, ти боїшся обпектися ...Ти не довіряєш почуттям, ти стараєшся думати, аналізувати, дивитись в менуле...Планувати майбутнє...І не повторювати колишніх помилок...Невже ти думаєш що наші стосунки це помилка... Ти говорила що ти себе знаєш... Знаєш шо буде дальше ти влюбишся...А того ти не хочеш...Я не здатен зрозуміти чому навіть коли ти пояснюєш...Я чую але мій розум не сприймає цих слів... Невже тобі було погано в ті моменти коли ми були разом...Ти боїшся розвивати стосунки, почуття...? Але якщо б в тебе не було апсолютно ніяких відчуттів з самого початку ти б не була такою відвертою і ніжною зі мною...Я згадую ті короткі хвилини коли ми стояли на сходах...Як ти брала мою руку і пригорталася до мене...Якою ти була ніжною, чуттєвою, лагідною... Я не вірю що це було просто так... Я сиджу зараз, тримаю в руці твою волосинку яка залишилась на мені після нашої зустрічі...І розумію, що це все, що в мене залишилось від тебе...В мене немає навіть твоєї фотографії... Я згадую всі моменти коли ми були разом... і розумію що людина не може завжди бути щасливою і коханою, лише тому, що не здатна цінувати те, що має, чи може мати...Вона завжди прагне того, чого нема і не може мати...Якщо би ми вміли цінувати і берегти те, що нам дарує Бог і доля, ми б жили в раю...Все в наших руках... Ти рада...?-на твоєму обличчі є усмішка зараз?... Ти щаслива...?-твоє серце шалено б"ється зараз?... Ти не одинока...?-є близька людина біля тебе? Тобі легко на душі...? Якщо так, то ти нічого не втрачаєш, крім мене... Якщо ні, то ти втрачаєш свій шанс на справжнє, неповторне почуття...;ти втрачаєш мене... А разом зі мною ти втрачаєш частинку себе... Я ж втрачаю зміст існування...Тому що без тебе немає змісту робити щось, змісту існувати взагалі... На згадку про моє кохання до тебе залишається великий і кровоточучий шрам на серці... Навколо Гамір...Шум...Пустота... Я ніби сплю... Невірю що це відбувається зі мною...Я зарікався що в мене такого небуде...Я не допущу...Я нехочу переживати такі муки... Навколо мене пролітають якісь люди, події...Щось відбувається... Анітрохо не зачіпаючи мене... Суцільна байдужість... Депресія...Думки мрії тільки про тебе...Чому все так складно... Хочеться вірити...Надіятись... На вулиці холод, вітер остуджує моє тіло але не почуття...На серці-камінь...На душі-зима... Холодний погляд в нікуда...
0
